Уманська старовина

ДОЗВІЛЛЯ ВИХОВАНОК ІНСТИТУТІВ ШЛЯХЕТНИХ ДІВЧАТ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ ЗА ДЖЕРЕЛАМИ ОСОБОВОГО ПОХОДЖЕННЯ (ХІХ – ПЕРШІ ДЕСЯТИЛІТТЯ ХХ СТ.)

2024-05-16T10:50:31+03:00

У статті висвітлено дозвілля вихованок інститутів шляхетних дівчат на території підросійської України в ХІХ – на початку ХХ ст. і показано, наскільки працівники закладів контролювали вільний час вихованок. Охарактеризовано історіографію і джерельну базу дослідження. Розкрито такі сфери дозвілля як рукоділля і читання, спілкування з родичами і друзями, прогулянки і відвідування заходів, розваги й ігри. Доведено, що через замкнутість інститутського середовища і нагляд наставниць за дівчатами, вільний час вихованок, під час якого їх спонукали до певного заняття, можна вважати напівдозвіллям.

Ключові слова: дозвілля, освіта, навчальний заклад, інститут шляхетних дівчат, вихованка, джерело особового походження, Україна, ХІХ – початок ХХ ст.

НКЮ і НКВС В РЕАЛІЗАЦІЇ РЕЛІГІЙНО-ЦЕРКОВНОЇ ПОЛІТИКИ В РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ (1920- РОКИ)

2024-05-16T11:45:28+03:00

Статтю присвячено загальній характеристиці залучених до реалізації політики радянської держави щодо церкви Народного комісаріату юстиції (НКЮ) та Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС). Схарактеризовано нормативно-правові й організаційні засади, динаміку їхніх компетенцій і завдань, структурно-функціональних повноважень у царині церковно-релігійної політики держави в період 1920-х років. Розглянуто реорганізацію органів державного управління з упровадження радянської моделі державно-церковних відносин. Визначено, що впродовж 1920-х рр. відбувся перехід від хаотичного втручання партійно-владних органів у діяльність релігійних громад до вибудовування структурно-функціонального механізму реалізації церковно-релігійної політики. Вагома роль у здійсненні останньої відводилась на різних етапах НКЮ та НКВС:

Ключові слова: радянська влада, Народний комісаріат юстиції (НКЮ), Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС), відділ культів НКВС, антирелігійна комісія.

ВИКОРИСТАННЯ КІНОПРОПАГАНДИ ЯК ІНСТРУМЕНТУ ВПЛИВУ НА НАСЕЛЕННЯ ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ УКРАЇНИ В 1941-1944 рр.

2024-05-16T11:52:23+03:00

У статті розкривається роль кінематографу як інструменту пропаганди нацистської окупаційної влади на окупованих територіях України у роки другої світової війни 1941-1944 рр. Показано вплив кінематографу на поведінку та діяльність мешканців окупованих міст та містечок України, його вплив на формування позитивного образу нацистської Німеччини і використання його як протидію радянській пропаганді.

Виявлено, що основним завданням німецьких авторів та режисерів, кіно, яке демонструвалося для населення окупованих територій повинно було справити на людей великий морально-психологічний вплив, забезпечити підтримку місцевого населення гітлерівській армії і полегшити німецьким військам просування далі на схід у глиб країни.

Автор зробила висновки про те, що, незважаючи на застосування різних методів і технологій пропаганди доступних нацистській окупаційні владі, у тому числі й кінематографу, більша частина населення окупованих територій України не підпала під їх вплив і, згодом, взагалі почала ігнорувати ідеологічні кінострічки. Як показало дослідження, нацистська пропаганда на окупованих територіях України, попри її масштабний характер, в цілому, виявилася, малоефективною. Населення окупованої України в основній своїй масі недовіряло гітлерівській владі і її «новому порядку».

Ключові слова: друга світова війна, ідеологічний вплив, окупаційний режим, кінопропаганда, пропагандистський вплив.

ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ І МІФ: ДО ПИТАННЯ СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ

2024-05-16T15:36:22+03:00

Досліджено феномен історичної пам’яті в системі взаємовідносин між історичною наукою та міфом. В теоретичному плані виділено гносеологічний, комплексний, конвенціональний та конструктивістський підходи вивчення поняття «історична пам’ять».

Історична пам’ять – це не історія, а форма репрезентації минулого, яку досліджують історики. Історія підпорядковує собі історичну пам’ять, яка зберігається в деяких кодифікованих (визнаних історією) слідах, залишках (місцях пам’яті). Міфологічний світогляд – перший тип осягнення історії. Історична пам’ять – це міфологізована форма групових уявлень про минуле.

Співвідношення історичної пам’яті, історії та міфу носить складний характер. По-перше, історична пам’ять є джерелом для історичних досліджень, а історія як наука виконує деміфологізуючу функцію. По-друге, історична наука базується на історичній пам’яті та на міфах, як на історичних джерелах.

Ключові слова: історична пам’ять, історична наука, міф, культура, підхід, формула.

МЕКСИКАНСЬКА ЕКСПЕДИЦІЯ ВЕЛИКИХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ДЕРЖАВ 1861–1867: КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ПРОБЛЕМИ

2024-05-16T13:07:26+03:00

У статті узагальнено значення військової експедиції в Мексику 1861–1867 рр. для політики великих європейських держав – насамперед Франції, Великої Британії, Іспанії – у рамках Віденської міжнародної системи. Утворення і кількарічна діяльність імперії Максиміліана Габсбурга в Мексиці завершилася крахом. Невдала реалізація планів щодо створення маріонеткової імперії в Центральній Америці в 60-х рр. ХІХ ст. особливо негативно позначилася на послабленні міжнародних позицій Франції і особисто імператора Наполеона ІІІ. Посилився вплив США на регіональні процеси в Північній та Південній Америці. Упродовж наступних десятиліть ці зміни стали одним із чинників реконфігурації світопорядку і завершення Віденської епохи міжнародних відносин.

Ключові слова: Віденська міжнародна система, експедиція в Мексику, Максиміліан Габсбург, Франція, Наполеон ІІІ, великі держави.

КУЛЬТОВА АРХІТЕКТУРА МІСТА СТОРОЖИНЕЦЬ У ДАВНИНУ

2024-05-16T13:51:28+03:00

У даній статті мова йде про минуле Сторожинця, який пройшов історичний шлях свого розвитку від первинного поселення до міста. Його вдале географічне розташування на перехресті доріг, які ведуть у різні сторони, відобразилось на його місцезнаходження. Одночасно про це говорить і самоназва населеного пункту «сторожинець», яка означає охорона, сторожовий пункт чого-небудь. Уперше населений пункт згадується у грамоті молдавського господаря Романа ІІ (1447-1448рр.), який подарував це село одному боярину за вірну службу, що було звичним явищем тих часів. Тоді село Сторожинець входило до складу Молдавського князівства.

У 1774р. Буковина і у тому числі поселення Сторожинець увійшли до складу Австрії. Такі перемінивідбулися у результаті російсько-турецької війни 1768-1774 рр. і австрійсько-турецьких перемовин 1774р. Зміни адміністративно-політичної та державної приналежності регіону мало свої певні наслідки. На теренах цього регіону нарешті припинилися багатовікові військові дії, стабілізувалася військова та політична ситуація, почало налагоджуватися життя людей, будуватися дороги і шляхи сполучення, зводитися будинки і храми, розбудовуватися інфраструктура, працювати місцеві органи влади. До цього краю і поселення у тому числі почали також приїжджати колоністи (поселенці), які приносили щось нове і корисне з собою, розбудовували цей регіон, внесли свою частинку у розвиток населеного пункту, стали мультинаціональною складовою його історичного розвитку. І дійсно, такі кардинальні зрушення у житті поселення Сторожинець наступили у другій половині XIX ст., коли відбулась адміністративна реформа у краї і почали працювати повітові органи влади, було ліквідовано кріпосне право, зароджувалися ринкові відносини, відкривалися малі і великі підприємства, сюди почали приїжджати поселенці з різних куточків Австро-Угорської імперії (з 1867р.). Поселення почало швидко розростатися як у кількісному так і в господарському відношенні, що в кінці ХІХ призвело до зміни назви і значення його адміністративного статусу – від села до містечка. Забудовані земельні ділянки, які були зведені для постійного місця проживання людей, розбудована адміністративна, муніципальна та промислова інфраструктура, чисельність та густота населення, зайнятість мешканців промисловими виробництвами, забудова містечка культовими об’єктами призвела до надання Сторожинцю статусу міста на початку ХХ ст.

Саме культова забудова містечка з другої половини ХІХ – початку ХХ ст. свідчить про його етнічну строкатість, мультинаціональну культурну спадщину та розмаїття етносів, які тут проживали, духовну та церковно-архітектурну спадщину, яку вони залишили по собі у вигляді храмів. Культові об’єкти споруджені у різних стильових варіантах є відбитком способу життя і мислення суспільства. Храми та церкви є не лише відображенням, а й віддзеркаленням внутрішнього світу народів, їх віросповідання, християнських чеснот, моральних переконань та якостей. У Сторожинці окрім місцевого населення (українців і румунів) проживали ще й поляки, німці, євреї, які мали свої храми для молитви та поклоніння Богу. Всі вони збереглися до сьогоднішнього дня, у них триває служба Божа, є осередками духовної та культурної спадщини етносів зокрема та міста в цілому.

Ключові слова: архітектура, храм, кірха, грамота, землевласник, нації, колоністи.

PRZEPIS NA WYCHOWANIE RODZINY BNIŃSKICH W ŚWIETLE KORESPONDENCJI ARCHIWUM W WINNICY

2024-05-16T14:12:21+03:00

Analizie poddano kilkadziesiąt listów powstałych między 13 sierpniem 1876 r. a 5 majem 1890 r. Nadawcą listów był Roman Bniński (ojciec). Listy adresowane były przede wszystkim do syna Romana.

Analizowane listy pozwalają jedynie na scharakteryzowanie postawy ojca wobec syna. Postawy te mają kształtować/wychowywać syna. Stąd też odnajdziemy w nich: akceptację, współdziałanie, rozumną swobodę i uznanie praw dziecka.

Listy to źródło bezpośrednie prezentujące: życie powszednie rodziny, stosunki w niej panujące, koligacje rodzinne, stosunki z sąsiadami, znajomymi i przyjaciółmi... Taki też charakter mają listy Romana Bnińskiego do syna. Tak jak wszystkie materiały o charakterze bezpośrednim, pozwalają zatem na konstruowanie nowego obrazu ziemiaństwa. Obrazu skonfrontowanego ze stereotypowymi wyobrażeniami na jego temat, uformowanymi głównie w oparciu o literaturę pozytywistyczną i marksistowską.

Słowa kluczowe: Roman Bniński, Bnińscy, list, ojciec, syn.

РОЛЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ГРОМАДСЬКОСТІ У РОЗБУДОВІ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ НА ЛІВОБЕРЕЖНІЙ ТА СЛОБІДСЬКІЙ УКРАЇНІ В СЕРЕДИНІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

2024-05-16T14:35:39+03:00

На основі широкого спектру джерел з використанням методів історико-архівного аналізу, синтезу та порівняння висвітлено роль органів місцевого самоврядування та громадськості в обґрунтуванні необхідності створення мережі дошкільних закладів на теренах Лівобережної та Слобідської України в середині ХІХ на початку ХХ ст.

У статті проаналізовано головні чинники, що вплинули на популяризацію ідей необхідності дошкільного виховання, їх основний зміст. Висвітлено початковий етап поширення передових на той час ідей щодо дошкільного виховання і відкриття перших ясел-притулків. Показано роль представників прогресивно налаштованої громадськості, меценатів не лише в популяризації прогресивних в той час педагогічних ідей, але й в їх реалізації в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Висвітлено позитивну роль органів місцевого самоврядування (особливо повітових земств) у спробах розбудови мережі ясел-притулків в роки Першої світової війни.

Встановлено, що організатори дошкільних закладів розуміли важливість питання не лише функціонування ясел, але й підготовки і підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. Акцентовано увагу, що створені ясла були орієнтовані в першу чергу на дітей із малозабезпечених сімей. Показано пасивність держави у вирішенні проблеми створення та функціонування ясел-притулків на теренах Російської імперії у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Приділено увагу маловідомим аспектам обраної теми, які потребують подальшої наукової розробки.

Ключові слова: ясла-притулки, меценати, громадськість, органи місцевого самоврядування, земства, Лівобережна, Слобідська Україна.

БЛАГОДІЙНИЦЬКО-МІСІОНЕРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ АРХІЄПИСКОПА ВАСИЛЯ (БОГДАШЕВСЬКОГО) ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ЙОГО СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

2024-05-16T14:59:22+03:00

У статті здійснено аналіз благодійницько-місіонерської діяльності архієпископа Василя (Богдашевського) в період перебування ним на посаді ректора Київської духовної академії. Проведення такої діяльності архієпископом Василем (Богдашевським) стало підтвердженням тих поглядів, що були викладені ним в окремих працях. Така діяльність засвідчила здійснення ним значного внеску в підтримку суспільно-корисних ініціатив, які були досить необхідними в той час. Метою статті є виявлення, аналіз та залучення до наукового обігу матеріалів, що дають змогу проаналізувати діяльність архієпископа Василя (Богдашевського) і окреслити більш вужче основні аспекти суспільно-політичних поглядів архієрея та його участі в благодійницько-місіонерській діяльності, яка сприяла покращенню зростанню духовності громадян за рахунок підтримки благодійницьких ініціатив і соціальних програм різних товариств та установ.

Об’єктом аналізу стали різні документи, що розкривають суть досліджуваної проблеми. Охарактеризовано значення проаналізованих матеріалів для подальшого комплексного дослідження цієї персоналії. У дослідженні розкрито роль архієпископа Василя (Богдашевського) в релігійному житті країни, значущість його внеску у формуванні духовного розвитку та національної ідентичності суспільства.

Ключові слова: архієпископ Василь (Богдашевський), Київська духовна академія, богослов’я, пастирство, місіонерство, благодійництво, просвітництво.

СПІЛКА БЕЗВІРНИКІВ УКРАЇНИ ЯК ІНСТРУМЕНТ ВИНИЩЕННЯ РЕЛІГІЇ У 1930-Х РОКАХ (НА ПРИКЛАДІ ВІННИЧЧИНИ)

2024-05-16T15:18:33+03:00

В рамках даної статті акцентовано увагу на діяльності Спілки войовничих безвірників України на теренах Поділля як одного з інструментів винищення релігії. Здійснення репресій проти духовенства передбачало ліквідацію релігії як соціальної інституції в цілому, за планами злочинного режиму це був необхідний крок у встановленні абсолютної влади. Саме духовенство залишалося носієм тих гуманних цінностей, котрі б дозволяли зберегти базові ментальні характеристики національної культури, ідентичність українського народу. Тому залучивши всі ресурси карально-репресивного, партійного та виконавчого апаратів влади режим активізує діяльність спеціалізованої структури для повної ліквідації релігії. Завданням дослідження є вивчення функціонування Спілки войовничих безвірників, особливостей методів їх діяльності та їх ролі у винищенні релігії на теренах Подільського регіону. Методологія дослідження базується на принципах науковості, історизму, загальнонауковий інструментарій (аналіз, синтез, узагальнення) Аналіз та інтерпретація функціонування сталінського тоталітаризму базується на цивілізаційно-гуманістичному та антропологічному підходах.

Наукова новизна полягає в тому, що на основі досліджених джерел здійснюється розкриття сутності функціонування одного з елементів карально-репресивного апарату більшовицького режиму, розкриття подвійності стандартів, коли під формою діяльності громадської інституції діяла ланка каральної системи.

Висновки. Діяльність СВБ є у 1930 роках є доказом сформованого та вертикально керованого спеціалізованого відомства по винищенню ворожої за міркуваннями комуністичного тоталітаризму соціальної інституції – релігії. Діяльність осередку Спілки войовничих безбожників підкреслює, що Церква розглядалась як головний конкурент у царині ідеології, і тому іншої альтернативи як її знищення у сталінського режиму не існувало. Особливістю діяльності банди безвірників на теренах Подільського краю була боротьба з різними конфесіями: православними, католиками, протестантами та іншими деномінаціями які виникали як протест да більшовицького режиму, застосування насильства до духовенства та конструювання образу ворога по відношенню до служителів культу. Одними з головних цілей які намагалися реалізувати керманичі Спілки войовничих безбожників було завдання сформувати нетерпимість населення до вірян, кліру та Церкви.

Ключові слова: Поділля, Спілка безвірників України, релігія, тоталітаризм, карально-репресивна політика, атеїзм.