Уманська старовина

ПЛЕМІННІ ГНІЗДА ПОСЕЛЕНЬ СХІДНОТШИНЕЦЬКОЇ КУЛЬТУРИ XV–XII СТ. ДО Н. Е.

Олексій Трачук — 2025-12-12

У цій статті наводяться результати аналізу соціальної організації праслов’ян доби бронзи на основі авторського методу родоплемінної географії. Закартографовано 73 гнізда поселень племен східнотшинецької культури, в тому числі 46 гнізд сосницької культури, локалізованих на території Полісся України і Білорусі. Узагальнюються результати досліджень, що приведені в ряді статей автора, з визначення географії поселень та родоплемінної структури праслов’ян від доби бронзи до середньовіччя. Факти безперервності заселення Українського Полісся від середини ІІ тис. до н.е. праслов’янами, підтверджують актуальність подальших наукових досліджень, як способу життя так і окремих видів їх діяльності.

СЕРВІСИ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В ІСТОРИЧНІЙ ОСВІТІ: ДОСВІД ЗАСТОСУВАННЯ, ВИКЛИКИ ТА ДИДАКТИЧНІ РІШЕННЯ

Сергій Куценко — 2025-12-12

У статті проаналізовано потенціал інтеграції технологій штучного інтелекту (ШІ) у професійну діяльність педагога-історика. За умов цифрової трансформації освіти та зростання ролі інноваційних технологій виникає необхідність критичного аналізу та систематизації ШІ-платформ, які можуть бути впроваджені в навчальний процес.

Здійснено огляд основних категорій інтелектуальних інструментів: мовних моделей (зокрема, GPT та Gemini, Kazka.fun), генераторів візуального контенту (Microsoft Designer, Adobe Firefly), платформ для створення відео- та презентаційних матеріалів (Fliki AI, Gamma App), а також ресурсів із комбінованими або спеціалізованими можливостями (MyLens.AI, Vidnoz.AI).

У роботі висвітлено результати авторського досвіду застосування зазначених технологій у контексті викладання історії: розробка навчально-методичних ресурсів, генерація ілюстративного матеріалу до занять, моделювання умовного діалогу з історичними персонажами, побудова інтелект-карт, створення відеопрезентацій тощо.

Проведено порівняльний аналіз функціоналу безкоштовної та платної версій ChatGPT, що уможливило ідентифікацію низки принципових відмінностей у швидкості обробки запитів, гнучкості налаштувань, якості візуалізації та обсязі опрацьованого контенту.

Водночас усі апробовані додатки характеризуються як перевагами (оперативне створення матеріалу, адаптивність до освітніх потреб, привабливе візуальне оформлення), так і обмеженнями: ймовірність фактологічних неточностей, стилістичні спрощення, відсутність поглибленого редагування та складнощі з відтворенням автентичних історичних образів.

Акцентовано на необхідності відповідального впровадження інтелектуальних систем у педагогічну практику. Мова йде не про механістичну автоматизацію підготовки ресурсів, а про усвідомлену взаємодію, що включає верифікацію інформації, дотримання педагогічної доцільності й етичних принципів.

Розглянуто також нормативно-методичне забезпечення інтеграції ШІ-технологій в освітню галузь, зокрема інструктивно-методичні рекомендації МОН України та Мінцифри, спрямовані на формування навичок критичного та безпечного застосування інтелектуальних платформ у закладах загальної середньої освіти.

Окреслено напрями подальших досліджень, серед яких – аналіз того, якою мірою рекомендації щодо використання ШІ-сервісів у закладах загальної середньої освіти, підготовлені Міністерством освіти і науки України спільно з Міністерством цифрової трансформації, враховуватимуть актуальні виклики сучасної освітньої практики.

ROZWÓJ SPORTU ZAPAŚNICZEGO W POLSCE PÓŁNOCNO-WSCHODNIEJ (1945–1989)

Збігнев Войцик — 2025-12-12

Zapasy wśród ludów pierwotnych były walką o przetrwanie i dlatego inspirowały do stałego rozwoju. Z powyższych względów zaliczane są do najstarszych sportów świata. Pierwsze eksponaty z tym związane pochodzą z przełomu IV i III tysiąclecia p.n.e. Dowodem na powyższe jest odnaleziona w Egipcie w miejscowości Gebel el-Ark płaskorzeźba kości słoniowej w rękojeści noża kamiennego przedstawiająca postacie zapaśników. Natomiast malowidła i ryciny z tego okresu ukazują, że już wówczas praktykowano określone zachowania w walce wręcz. W rozumieniu ludów starożytnych rozwijały one zarówno ciało jak i psychikę, a najlepsi atleci cieszyli się niezwykłym prestiżem i szacunkiem. Dlatego w roku 708 p.n.e. zapasy włączono do programu igrzysk olimpijskich. Wraz z rozwojem cywilizacji mocowanie się postrzegano jako doskonałą formę kształtowania ciała, zdrowia i ducha. Uprawiał je m.in. wielki myśliciel i filozof za jakiego powszechnie uznawany jest Platon. O doniosłej roli zapaśnictwa w historii ludzkości świadczą też piękne posągi Fidiasza czy Praksytelesa. Na ziemiach polskich pionierem w wychowaniu przez rekreację fizyczną i sport był lekarz Henryk Jordan (1842–1907). Natomiast początki zapaśnictwa zawodowego sięgają końca XIX wieku i związane były z estradą cyrkową, ale pierwsze mistrzostwa kraju w zapasach rozegrano dopiero w 1925 roku. Do wybuchu II wojny światowej organizowano je systematycznie. W drugiej połowie lat czterdziestych XX wieku sport zapaśniczy uprawiali już mieszkańcy trzech regionów Polski północno-wschodniej: Pomorza Gdańskiego, Podlasia oraz Warmii i Mazur. Z uwagi na potencjał gospodarczy, dostęp do stosownej infrastruktury i opiekę specjalistycznych kadr szkoleniowych największe sukcesy odnosili zawodnicy z dawnego województwa gdańskiego. Dobrym tego przykładem jest wychowanek Związkowego Klubu Sportowego „Spójnia” Gdańsk Bernard Knitter. W swojej kategorii wagowej był on wielokrotnym medalistą w rywalizacji krajowej, parokrotnie uczestniczył w mistrzostwach Europy, świata i Igrzyskach Olimpijskich (Rzym 1960, Tokio 1964). Ukoronowaniem jego kariery okazało się powołanie go na stanowisko trenera reprezentacji Polski. Uprawiający zapasy w dwóch pozostałych regionach wyraźnie im ustępowali zarówno w rywalizacji ogólnopolskiej jak i międzynarodowej. Największe zasługi w rozwoju tej dyscypliny na Podlasiu przypisać należy trenerowi Antoniemu Dąbrowskiemu. Na Warmii i Mazurach za najbardziej zaangażowanego uchodził natomiast Zenon Rydziński.

«ЗУХВАЛІ СЛОВА» ТА АНТИМОНАРХІЧНІ ВИСЛОВЛЮВАННЯ В УКРАЇНСЬКИХ ГУБЕРНІЯХ НА ПОЧАТКУ XX СТ.

Антон Гаук — 2025-12-12

У дослідженні розглянуто кримінальні справи за звинуваченнями в образі імператора та членів царської родини в українських губерніях Російської імперії на початку ХХ століття. Актуальність теми зумовлена недостатнім вивченням «низових» форм протесту в умовах авторитарної імперської держави, зокрема з точки зору емоційної, символічної та мовної природи цих практик. Метою дослідження є реконструкція логіки, мотивів і соціального змісту звинувачень в образі царя як елемента неформалізованої політичної комунікації між підвладними й владою. У роботі застосовано джерелознавчий аналіз 21 кримінальної справи, що зберігаються у фондах Центрального державного історичного архіву України в м. Києві, а також методи дискурсивного аналізу, мікроісторії та інтерпретативної соціальної історії. Аналіз показав, що образа монарха постає в слідчих матеріалах не стільки як результат продуманої антидержавної риторики, скільки як емоційна та ситуативна форма реакції на побутову несправедливість, соціальну нерівність чи агресивну імперську політику. Висловлювання підсудних часто відображають колективні настрої селянських громад і стають проявами напівусвідомленої критики владного устрою. У низці справ фіксується зміщення фокусу з фігури царя на його родину або представників місцевої адміністрації, що свідчить про переосмислення уявлень про джерела зла в імперській структурі. Встановлено, що мовні формули, спрямовані проти монарха, репрезентують втрачену ієрархічну довіру, втому від ідеологічного пафосу і зміщення авторитету з сакралізованої влади на буденний соціальний досвід. Практична цінність дослідження полягає в поглибленні уявлень про повсякденні механізми делегітимації влади та розкритті значення мовленнєвих практик як елементів соціальної динаміки в імперських режимах.

АНТИБІЛЬШОВИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ВОЛОДИМИРА САЛЬСЬКОГО В 1917–1940 РР.

Михайло Журба — 2025-12-12

Стаття присвячена дослідженню невідомих сторінок в життєдіяльності Володимира Сальського, пов’язаних з його участю в прометеївському русі під керівництвом міжвоєнної Польщі, а також посередництві в польсько-японській співпраці зі створення українського Зеленого Клину на Далекому Сході. З 1926 р. його антибільшовицька діяльність розвивалася у руслі концепції прометеїзму Польщі прихильників Начальника держави Ю. Пілсудського. Вона була спрямована на розчленування СРСР на окремі національні республіки і подальшого їх об’єднання у федерацію з Польщею. У процесі реалізації цієї концепції сформувався прометеївський рух під керівництвом Польщі, учасниками якого стали грузинські, азербайджанські, кримськотатарські, козацькі та інші лідери національних республік, які внаслідок більшовицького вторгнення втратили державну незалежність.

З утвердженням режиму санації в Польщі в 1926 р., петлюрівській еміграції і, зокрема В. Сальському як міністру військових справ Української Народної Республіки (УНР), відводилася основна роль в реалізації концепції прометеїзму Польщі. У цьому напрямку його зусилля були сконцентровані на діяльності Генерального штабу Армії УНР на території Польщі, який розпочав приготування до війни з СРСР. Одночасно з цим, В. Сальський сприяв підготовці українських офіцерів у лавах союзного Війська Польського. Йому також належала ключова роль у налагодженні польсько-японської співпраці щодо створення Зеленої України. Слід відзначити, що протягом досліджуваного періоду В. Сальський залишився непримиренним борцем з більшовизмом за відновлення незалежності України.

ВИСВІТЛЕННІ ОКУПАЦІЙНОЮ ПЕРІОДИКОЮ ТА КІНЕМАТОГРАФОМ ДЕПОРТАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ РОБІТНИКІВ ДЛЯ ПРИМУСОВОЇ ПРАЦІ В НІМЕЧЧИНІ У 1941-1943 РР.

Оксана Салата — 2025-12-12

Метою статті є виявлення ролі періодичних видань та кінематографу у висвітленні процесу депортації українських робітників для примусової праці в Німеччині у 1941-1943 рр. Методологія дослідження процесу агітації серед українців до примусової праці у Третьому Рейху включає контент-аналіз архівних періодичних видань та аналіз документів, свідчень очевидців для визначення ролі періодики у впливі на рішення мешканців окупованих територій щодо виїзду на працю до Німеччини. Виявлено, що для пропаганди та агітації було залучені всі засоби масової інформації, зокрема періодичні видання та кінематограф. Незважаючи на активну пропаганду і величезну агітаційну роботу, українці дуже швидко розчарувались у такій перспективі, тому було запрповаджено примусовий виїзд на роботу до Німеччини, що погіршило відносини з місцевим населенням.

НОВОЗАВІТНІ СТУДІЇ АРХІЄПИСКОПА ВАСИЛЯ (БОГДАШЕВСЬКОГО) В КИЇВСЬКІЙ ДУХОВНІЙ АКАДЕМІЇ

Владислав Яшин — 2025-12-12

Стаття присвячена дослідженню одного з пріоритетних напрямів науково-богословської і викладацької діяльності архієпископа Василя (Богдашевського) – вивченню, тлумаченню та викладанню Нового Завіту в Київській духовній академії. Проаналізовано формування його інтересу до біблійної екзегези в контексті академічної богословської традиції кінця ХІХ ст. – початку ХХ ст. Метою статті є з’ясувати особливості новозавітних студій архієпископа Василя, відображених у різних напрямах його наукової діяльності, а також оцінка його внеску в розвиток православної біблеїстики. Значну увагу приділено наявності в архієрея наукових публікацій та їх тематичному спрямуванню в контексті вивчення Нового Завіту, а також його участі у тлумаченні новозавітних текстів, підготовці ним різних навчальних матеріалів, методиці та стилю викладання тощо. У статті на основі опрацьованої джерельної бази, що стосується досліджуваної проблематики, продемонстровано вплив його науково-педагогічної діяльності на формування богословської школи Київської духовної академії.

БІОГРАФІКА ЦЕРКОВНИХ ДІЯЧІВ НОВІТНЬОГО ЧАСУ: ОПЕРАЦІЙНО-ПІЗНАВАЛЬНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

Алла Киридон — 2025-12-12

У пропонованій науковій розвідці акцентовано увагу на біографістиці діячів церкви в Україні новітнього періоду як науковій проблемі. З проголошенням незалежності України спостерігається активізація загального інтересу до біографіки, піднесення її значення в інтелектуальному й духовному житті суспільства. Визнання сьогодні української біографіки та біографістики як об’єкту комплексного персонологічного дослідження національної історії та водночас посилення інтересу до історії релігії й церкви висуває з-поміж інших завдання створення наукових біографій церковних діячів. Окреслене актуалізує мету наукової розвідки: виявити операційно-пізнавальний потенціал біографічних досліджень в контексті антропологічного повороту, привернути увагу до необхідності вивчення біографіки (зокрема, біографій церковних діячів новітнього часу) з точки зору новітніх теоретико-методологічних підходів та оновленого джерельного корпусу.

АРХІВНО-СЛІДЧА СПРАВА ФУТЕРНИКА ЯКОВА КИСЕЛЬ ВОЛЬФОВИЧА

Ольга Скус — 2025-12-12

Статтю присвячено аналізу архівно-слідчої справи Якова Кисель‑Вольфовича Футерника, завідувача Уманського райфінвідділу, репресованого у 1937 р. за звинуваченням у «контрреволюційній діяльності» та шкідництві. На основі матеріалів слідства та пізніших перевірок розкриваються механізми фабрикації обвинувачень, тиск органів НКВС на свідків, використання репресій для особистих розправ і помсти. Встановлено, що вирок ґрунтувався на сфальсифікованих доказах та свідченнях, отриманих під примусом. Попри засудження, Яків Футерник активно домагався перегляду своєї справи, що дало змогу простежити хід обвинувачення й реабілітаційних процедур. Дослідження цієї справи дозволяє глибше зрозуміти природу радянських політичних репресій, виявити роль корупційних і особистих чинників у процесах, оцінити масштаби та глибину порушень законності у період «великого терору».

ЛЕБЕДИНСЬКЕ ЖІНОЧЕ УЧИЛИЩЕ В ОСТАННІЙ ЧВЕРТІ 19-ГО СТ. ЗА НОВОВИЯВЛЕНИМИ АРХІВНИМИ ДЖЕРЕЛАМИ

Тетяна Кузнець — 2025-12-12

Наведена у статті інформація доповнює історію Миколаївського жіночого монастиря в Лебедині та жіночого училища при ньому. Вона почерпнута з 13-ти архівних документів, 8 серед яких це звіти про стан училища у 1872-1901 роках. Історія монастиря доповнена персональним складом черниць та послушниць Лебединського монастиря та переліком їх послушань. А використані звіти про стан Лебединського жіночого училища уможливили висвітлення питань про саме приміщення училищного корпусу, що фінансові джерела утримання навчального закладу, про реорганізацію училища і ставлення до цього духовенства найближчих до Лебедина благочинницьких округів. Як засвідчили звіти, джерелами фінансування училища були кошти від монастиря, внески учениць за повне утримання та добровільні пожертвування благодійників. Загальна сума надходжень завжди покривала витрати училища. Але кількість платних учениць зменшувалася, так як батьки прагнули навчати своїх доньок в Києві, що в кінцевому рахунку порушило фінансовий баланс між прибутками та витратами і зумовило короткотермінове закриття училища, а потім його реорганізацію.

З ІСТОРІЇ ЦЕРКВИ СВ. ПАРАСКЕВИ СЕЛА ЛІЩАНЦІ НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ ТА РЕЛІГІЙНО-ХРИСТИЯНСЬКОЇ ОБРЯДОВОСТІ ПАРАФІЯН (ЗА ЛІТОПИСОМ ГРИНЯ КОМАРНИЦЬКОГО (РУКОПИС))

Іван Пендзей — 2025-12-12

На основі рукописного твору Гриня Комарницького вперше з’ясовано історію кам’яної церкви в с. Ліщанці на Тернопільщині, розказано про її фундаторів, фінансування будівництва, участь селян у її зведенні. Відтворено первісний внутрішній інтер’єр церкви, який свідчить про її українське походження. Названо прізвища священиків, які служили на парафії сіл Сороки і Ліщанці в 1787-1935 рр. та коротко охарактеризовано їх діяльність. Розкрито опіку селян святинею і прилеглою територією. Повідомлено, що в матеріалах польського архіву згадується в селі дерев’яна церква 1530 р. причім раніше за перші згадки церкви у м. Бучач (1554) і сусідньому селі Сороки (1576), що була капличка, яка тривалий час, мабуть, після зруйнування дерев’яної церкви була місцем релігійних відправ. Привернуто увагу до ментальності мешканців села давніх часів, ролі Церкви, християнських духовних начал у їх повсякденному житті, як вони в умовах неймовірних злиднів і бідності строго дотримувалися постів, радо і з великим піднесенням святкували Різдво і Великдень, робили забави коло церкви, виділено також стосунки настоятелів храму і віруючих.