Уманська старовина

ОНТОЛОГІЯ РАДЯНСЬКОГО. КОНСТРУЮВАННЯ «НОВОГО» СОЦІАЛЬНОГО ПРОСТОРУ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ЗЛАМІВ 1920-х років

Алла Киридон — пт, 28 бер 2025 00:00:00 +0200

Метою пропонованої розвідки є окреслення процесів конструювання нового соціального простору та утвердження нового побуту в радянському суспільстві 1920-х шляхом витіснення традиційної релігійної обрядовості. Акцентуація порушеної проблематики викликана взаємозумовленістю характеру змін соціально-економічного розвитку й суспільно-духовного життя: зміни в сфері побуту є органічною частиною загальних перетворень, які мали системний характер і охоплювали всі сфери суспільного життя, зокрема й духовно-культурного. Осмислення онтології радянського та цілеспрямованої діяльності зі створення «нового» суспільства потребує реконструкції пройденого шляху на підставі ґрунтовного вивчення джерел. Макрорівень дослідження ґрунтується на осмисленні системи методів і прийомів державно-партійного апарату по втіленню визначених завдань. Мікрорівень дослідження передбачає врахування виявів зазначених процесів на конкретних прикладах.

СПРАВА «ПОЛІТИЧНОГО ЗЛОЧИНЦЯ» ЮЗЕФА ПОПОВСЬКОГО: ВІД ХЛОПОМАНСТВА ДО ІНСУРЕКЦІЇ

Рена Коваленко — пт, 28 бер 2025 00:00:00 +0200

На прикладі життя Юзефа Поповського розглянута трансформація політико-ідеологічних пріоритетів частини демократично налаштованого польсько-українського студентства від українофільства («хлопоманства») до ягеллонської ідеї, від методів мирного просвітництва до участі у збройному повстанні з метою відновлення Польщі у кордонах 1772 р. На підставі комплементарного використання мемуарної і архівно-документальної джерельної бази можна стверджувати, що демократичні погляди, сформовані в Ю. Поповського у період захоплення хлопоманством, наклали відбиток на його подальшу активність під час участі у Січневому повстанні 1863–1864 рр. Розслідування справи Ю. Поповського, разом із іншими подібними справами, дозволило представникам російської влади зробити висновки щодо стратегії і тактики польських інсургентів.

«КУРДСЬКЕ ПИТАННЯ» ЯК ФАКТОР ВПЛИВУ НА МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ В БЛИЗЬКОСХІДНОМУ РЕГІОНІ: ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ТА СУЧАСНИЙ ВИМІР

Оксана Меміш, Алла Лисенко — пт, 28 бер 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена дослідженню «курдського питання» як ключового фактора впливу на міжнародні відносини в Близькосхідному регіоні з акцентом на його історичний розвиток та сучасний стан. Висвітлено значущість «курдського питання» як одного з ключових факторів, що впливають на міжнародні відносини в Близькосхідному регіоні. Проаналізовано історичний розвиток «курдського питання», його трансформацію в сучасний міжнародний феномен та вплив на геополітичні процеси в регіоні. Розглянуто історичні передумови формування «курдського питання», починаючи з часів Османської імперії, окреслено ключові етапи поділу Курдистану та його геополітичні наслідки, проаналізовано вплив курдського національного руху на стабільність у регіоні та міжнародні відносини. Визначено ключові фактори, що сприяють підвищенню значущості «курдського питання» в сучасному вимірі, зокрема контроль над енергетичними ресурсами, водними запасами та стратегічне положення Курдистану. Вказано, що курдський національний рух на початку ХХІ ст. трансформувався в неоднорідне і частково радикалізоване явище, з акцентом на партикулярність над інтеграційними прагненнями. Підкреслено важливість «курдського питання» як одного з ключових викликів міжнародних відносин у Близькосхідному регіоні та його вплив на глобальну політику. Доведено, що «курдське питання» більше не є внутрішньою проблемою окремих країн, а перетворилося на міжнародну проблему, вирішення якої потребує співпраці на глобальному рівні з урахуванням інтересів курдів і держав, у яких вони проживають.

ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В АФРИЦІ У 1960-ТІ РР.

Зінаїда Священко — пт, 28 бер 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена дослідженню інтеграційних процесів в Африці у 1960-ті рр., як складової загальноафриканських інтеграційних процесів ХХ – початку ХХІ ст. З’ясовано, що спільність цілей національно-визвольної боротьби, усвідомлення доленосного значення консолідації політичних зусиль й економічна необхідність підштовхнули африканських лідерів до пошуку шляхів об'єднання. Наголошується, що загальноконтинентального правового формату ідея африканської єдності починає набувати у 1950-ті – 1960-ті роки, важливими віхами на її шляху стали Конференції незалежних держав Африки та Конференції африканських народів. Активізація інтеграційних процесів в Африці 1960-х рр., пояснюється отриманням незалежності африканськими країнами у 60-х рр. ХХ ст. і посиленням інтеграційних процесів у світі. Акцентовано увагу на тому, що непересічною подією для подальшої історії інтеграційних процесів на всьому африканському континенті стало створення Організації Африканської Єдності. Саме з 60-х рр. ХХ ст. приймались визначальні рішення для поглиблення інтеграції на африканському континенті. Інтеграція вважалась дієвим механізмом подолання як соціально-економічних проблем так і політичних, серед яких головна мета – позбавитись залежності від колишніх метрополій.

АГРЕСИВНА ПОЛІТИКА РОСІЇ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ ТА РЕСПУБЛІКИ МОЛДОВА

Олена Скрипник , Максим Герасименко — пт, 28 бер 2025 00:00:00 +0200

У статті проаналізовано агресивну політику Російської Федерації щодо України та Республіки Молдова, а також їхній проєвропейський вектор зовнішньої політики як реакцію на спроби Москви нав'язати власний політичний порядок. Після розпаду Радянського Союзу Росія залишається єдиною країною в регіоні, що демонструє недемократичне бачення європейського розвитку. Саме вона активно застосовує методи гібридної війни проти держав, які обирають незалежний курс і відмовляються від статусу її геополітичних сателітів, що яскраво простежується на прикладі Молдови та України. Агресивна політика Москви щодо сусідніх держав фактично зруйнувала будь-які можливості для відновлення тісних відносин України та Республіки Молдова з Росією. Наразі обидві країни активно ведуть перемовини щодо вступу до Європейського Союзу. Незважаючи на триваючу війну на території України та невирішене питання Придністров’я в Молдові, ці виклики, ймовірно, слугуватимуть додатковим стимулом для обох держав до послідовної реалізації проєвропейського курсу та поглиблення інтеграційних процесів з ЄС.

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ У ПІСЛЯВОЄННИЙ ПЕРІОД (1945 – 1979 РР.): ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА

Лариса Фицик, Ігор Фицик — пт, 28 бер 2025 00:00:00 +0200

У статті за допомогою використання методу системного аналізу розглядаються теоретичні підходи до державного регулювання економіки та їх практичне застосування на прикладі народного господарства післявоєнної Великобританії (1945 – 1979 рр.). Зазначається, що концепція державного регулювання економіки стала домінуючою в економічній політиці Великої Британії, а державне втручання в господарські процеси відбувалося шляхом використання різноманітних важелів прямого та опосередкованого впливу. Акцентована увага на тому, що практика державного регулювання економіки за часів каденції лейбористських урядів полягала у розробці та впровадженні заходів економічної політики, яка передбачала комплексне використання механізмів планування, прямого та непрямого втручання в економічні процеси та форсованого розвитку НТП. Встановлено, що практика регулювання державою господарських процесів виявилася загалом ефективною. Зроблено висновок, що досвід структурної перебудови народного господарства Великобританії у післявоєнний період може бути використаний в сучасній Україні, економіка якої зруйнована та потребуватиме активних заходів державного втручання.

ФІНАНСОВО-БАНКІВСЬКІ УСТАНОВИ НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ - НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Тетяна Кузнець , Ігор Кривошея — пт, 28 бер 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена дослідженню зародження фінансово-кредитних установ в Наддніпрянській Україні у ХІХ – на початку ХХ століття як важливого інструмента розвитку ринкових відносин. З’ясовано, що комерційне банківське кредитування в Наддніпрянській Україні у досліджуваний період здійснювали Державний банк та Акціонерні комерційні банки, які безпосередньо здійснювали і комерційне кредитування через контори та відділення у великих містах Наддніпрянської України та Міські громадські банки. Окремим сектором у наданні кредитних послуг можна вважати банкірські (торгові) доми і контори, котрі створювалися у формі товариств. Визначальну роль у розвитку аграрного кредитування займали станові державні банки (Державний Селянський поземельний банк та Державний Дворянський земельний банк), акціонерні регіональні земельні банки, що діяли на території Наддніпрянської України (Харківський, Полтавський, Київський, Бессарабсько-Таврійський земельні банки), та «Земський банк Херсонської губернії» у формі товариства взаємного кредиту.

КИЇВСЬКІ МИТРОПОЛИТИ ПОЧАТКУ ХІХ СТ. У ПРОЦЕСІ РЕФОРМУВАННЯ ВИЩОЇ ДУХОВНОЇ ОСВІТИ

Олена Максимчук — пт, 28 бер 2025 00:00:00 +0200

У статті на основі біографій Київських митрополитів - Гавриїла Банулеско-Бодоні (1799 - 1803 рр.) та Євгенія Болховітінова (1822 - 1837 рр.) - висвітлено зміни в Київській Академії, з 1819 р. - Київській духовній академії. Нововведення митрополитів, які опікувалися закладом вищої освіти за завданням вищої державно-церковної влади і водночас вважали це найголовнішим обов’язком свого пастирського служіння, стосувалися різних сфер функціонування закладу вищої духовної освіти. У роки митрополичого служіння в Києві Гавриїла Банулеско-Бодоні, коли Київська Академія мала всестановий характер, його ініціатива була спрямована на упорядкування внутрішнього життя, запровадження планування та звітності щодо фінансової діяльності. Послідовно та чітко проваджувалась практика перетворення світського навчального закладу на духовний. Митрополит вдавався до примусового залучення до навчання в Академії дітей православного духовенства.

Наголошується на тому, що в обмежені, а в результаті, ліквідації всестановості Київської Академії митрополит проявляв особливу активність. Він наполегливо і рішуче зобов’язував духовенство Київської єпархії навчати своїх синів, які в майбутньому поповнювали церковний клір. З’ясувавши, що тільки третина єпархіального духовенства мала освіту Київської Академії, він під страхом позбавлення місць служби зобов’язував його віддавати своїх дітей на навчання.

Митрополит Євгеній Болховітінов, як один з розробників проєкту освітньої реформи в російській державі, був прихильником консервативних поглядів щодо освіти і, водночас, виявляв велике зацікавлення щодо розвитку церковно-історичної науки в Київській духовній академії. Залучення вищим державно-церковним керівництвом митрополита Євгенія до розробки концептуальних засад вищої духовної освіти свідчило про відповідність його поглядів загальному напряму державної політики у сфері освіти. А відтак, його нововведення в Київській духовній академії схвалювалися Святійшим Синодом.

У статті зазначається, що однозначної оцінки його ініціативам у сфері вищої духовної освіти скласти не вдається, так як, з одного боку, він був прихильником старих освітянських порядків і у порушення вимог статуту домігся у 1827 р. призначення ректором КДА свого однодумця без наукового ступеня, а з іншого - зініціював відкриття кафедри польської мови з огляду на те, що польською написано чимало історичних джерел з історії південно-західного краю і для їх дослідження потрібне знання мови, особливо він піклувався розвитком історико-археологічних досліджень та розробкою питань історії російської церкви.

СТАН ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ В 1920-Х НАПРИКІНЦІ 1960-Х РР.

Анна Маліновська , Іван Романюк — пн, 31 бер 2025 00:00:00 +0300

У статті розглядається розвиток природно-заповідного фонду України в період з 1920-х до кінця 1960-х років. Проаналізовано основні етапи становлення заповідної справи, включаючи створення перших заповідників, зміни в правовому регулюванні та вплив політичних рішень на збереження природних екосистем. Особливу увагу приділено ролі наукових установ та громадських ініціатив у процесі формування системи охорони природи. Визначено ключові виклики, з якими стикалася заповідна справа в означений період, зокрема наслідки радянської господарської політики та скорочення заповідних територій у 1950-х роках. Дослідження ґрунтується на архівних матеріалах, і наукових публікаціях.

ПЛАХТА В XVI–XVIII СТ.: ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ

Наталя Скорнякова — пт, 28 бер 2025 00:00:00 +0200

На основі комплексного аналізу писемних, речових та зображальних джерел у статті висвітлено основні характеристики (колір, матеріал, фасон) жіночих плахт XVI–XVIII ст. Для наочності та зручності кожне з трьох століть розглянуто окремо. Охарактеризовано історіографію і джерельну базу дослідження. Спростовано деякі дані в історіографії, які не підтверджуються джерелами. Уточнено ніжні хронологічні межі, які дають підставу говорити про виникнення тих чи інших новинок у виробництві плахт. Обговорено соціальні прошарки, які могли носити плахту, та умови, в яких це відбувалося.

УЧАСТЬ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В ОРГАНІЗАЦІЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ПІД ЧАС ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ «КИЇВСЬКИХ ЄПАРХІАЛЬНИХ ВІДОМОСТЕЙ»)

Віталій Тацієнко , Наталія Тацієнко — пн, 31 бер 2025 00:00:00 +0300

У статті на основі систематизації матеріалів часопису «Київські єпархіальні відомості» показано участь православного духовенства в організації медичної допомоги під час Першої світової війни. Вже на початку війни в монастирях створювалися шпиталі, безкоштовно надавалися приміщення на військові потреби та для розміщення тисяч одужуючих воїнів. У вересні 1914 р. почав роботу шпиталь, відкритий на кошти духовенства і церков Київської єпархії. Крім цього клірики організовували збори коштів, виділяли на лікування воїнів частину власних прибутків. Вже за перший рік війни Православна церква показала вагомі результати благодійницької діяльності. Послушниці і монахині доглядали за солдатами, стаючи медсестрами чи санітарками. Духовенство залучалося до задоволення духовних потреб військових, які знаходилися на лікуванні, ставало їх моральною підтримкою.

УКРАЇНІКА В ФОНДАХ ДЕРЖАВНОГО АРХІВУ В ОЛЬШТИНІ

Ірина Кривошея — пт, 28 бер 2025 00:00:00 +0200

Ольштин – це місто, в якому з давнини переплелися історії багатьох народів. З 1947 р. в це плетиво мимоволі долучилися й українці. Так склалося, що на теренах воєводства, як і в самому місті, були розселені українці після акції «Вісла». З того часу в регіоні мешкає доволі чисельна українська меншина. Головна ідея статті в тому, щоб показати українські справи в Державному історичному архіві в Ольштині, нагадати історію міста й архіву та підсвітити початки формування в регіоні української громади. Приділяється увага аналізу архівних справ щодо наповненості, доступності й практичності їх використання українськими дослідниками.

ДИПЛОМАТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ УСРР ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ 1920-Х РР.: ІНСТИТУЦІЙНИЙ ВИМІР В ОЦІНЦІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ

Віталій Куліков — пт, 28 бер 2025 00:00:00 +0200

У статті проаналізовано інституційний вимір ключових напрямів і тенденцій розвитку сучасної української історіографії з дослідження проблеми дипломатичної діяльності Української СРР в першій половині 1920-х рр. Розкрито зміст наукових підходів і висновків істориків про особливості діяльності республіки на міжнародній арені, проблеми формування дипломатичних представництв та місій, посилення контролю з боку більшовицького центру за ними та створення відповідних інституцій. Через призму наукової літератури характеризуються дослідницькі парадигми, що отримали поширення в розробці проблеми зовнішньополітичної та дипломатичної діяльності УСРР, її інституційного аспекту.

КАР'ЄРНИЙ ШЛЯХ ПОВІТОВИХ ЧЛЕНІВ НІЖИНСЬКОГО ОКРУЖНОГО СУДУ (1890–1914)

Тетяна КУЗНЕЦЬ — пт, 28 бер 2025 00:00:00 +0200

У статті вперше реконструйовано професійний портрет членів Ніжинського окружного суду по Борзнянському, Глухівському, Кролевецькому, Конотопському, Ніжинському повітах за 1890–1914 рр. Джерельна база дослідження – архівні матеріали розміщені у Відділі забезпечення збереженості документів Державного архіву Чернігівської області в м. Ніжині, а також статистичні матеріали. На основі джерельної бази персоніфіковано повітових членів Ніжинського окружного суду, що дало можливість з’ясувати таке: усі вони були православного віросповідання; за становою належністю –четверо з вісьми осіб походили з дворян; за освітою – шестеро з вісьми повітових членів закінчили заклади освіти в Україні; шість осіб з вісьми професійну діяльність розпочали в українських губерніях; за віковим цензом – половина службовців на момент зайняття посади повітового члена Ніжинського окружного суду перебували у найбільш продуктивному віці – 40 – 50 років.

ПАМ’ЯТКООХОРОННА ДІЯЛЬНІСТЬ КРАЄЗНАВЦІВ УМАНЩИНИ В ПЕРШІЙ ТРЕТИНІ ХХ СТ. (М. БІЛЯШІВСЬКИЙ, Д. ЩЕРБАКІВСЬКИЙ, П. КУРІННИЙ)

Ольга Лісовська, Ольга Скус — пт, 28 бер 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена дослідженню внеску краєзнавців Уманщини в становлення та розвиток пам’яткоохоронної роботи на теренах українських земель в першій третині ХХ ст. Авторки наголошують, що збережені пам’ятки історії та культури є цінним джерелом духовного збагачення та самоідентифікації українців. Тому узагальнення історичного досвіду пам’яткоохоронної діяльності із збереження культурних цінностей є особливо актуальним. Важко зараз уявити, як склалася б доля нашої культурної спадщини, якби не самовіддана і талановита діяльність багатьох історичних постатей, в тому числі знаних краєзнавців Уманщини ‑ М. Біляшівського, Д. Щербаківського та П. Курінного.

Як висновок, вказано, що науковці не лише здійснювали виявлення та дослідження історичних пам’яток матеріальної культури, а й ставали членами різноманітних секцій, комісій, товариств, експедицій, які були фундаментом пам’яткоохоронної роботи в першій третині ХХ ст. та виконували функції популяризації історико-краєзнавчої діяльності.

Пам’яткоохоронна діяльність краєзнавців Уманщини мала значний адміністративний та координаційний потенціал, тому їхній внесок у справу збереження культурних цінностей важко переоцінити.

ВНЕСОК ЗЕМСТВ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ У РОЗБУДОВУ БІБЛІОТЕЧНОЇ СПРАВИ В КІНЦІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Юрій Нікітін — пт, 28 бер 2025 00:00:00 +0200

На основі маловідомих історичних джерел з використанням методів історико-архівного аналізу, синтезу та аналізу висвітлено роль земств Чернігівської губернії в процесі розвитку мережі бібліотек-читалень в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.

Історичний аналіз засвідчив, що наявні праці недостатньо повно розкривають основні аспекти обраної для дослідження проблеми. В результаті проведеного дослідження з’ясовано темпи відкриття повітових бібліотек-читалень в Чернігівській губернії в кінці ХІХ ст., обсяги їх фінансування, склад бібліотечних фондів та популярність окремих видань серед підписників, проаналізовано категорії читачів за освітнім, конфесійним цензами та заняттями. Показано зв’язок між офіційною політикою царизму та завданнями, які виконували нововідкриті бібліотеки. Приділено увагу маловідомим аспектам обраної теми, які потребують подальшої наукової розробки.

ЦЕРКОВНОПАРАФІЯЛЬНІ ШКОЛИ ХЕРСОНСЬКОЇ ЄПАРХІЇ У 19 ст. (ДО РЕФОРМИ 1884 РОКУ)

Олександр Тригуб — пт, 28 бер 2025 00:00:00 +0200

Простежено становлення та розвиток церковнопарафіяльної освіти у Херсонській єпархії у період від 1820-х років до реформи 1884 р. Автором виділено три якісно різних періоди в історії церковнопарафіяльних шкіл, які відповідають загальноімперському розвитку цієї освітньої інституції: 1820-30-ті – 1850-ті; 1859-1884 і 1884-1917 роки.

Перший період характеризувався спробами уряду визначити місце та роль духовенства у поширенні початкової освіти серед народу, першими, але невпевненими кроками, які скеровували освітянську діяльність православного священства у цій царині.

Другий період більш визначений і відзначений чіткими цільовими установками духовній владі у напрямку створення початкових навчальних закладів найпростішого типу, які б несли вогонь православного просвітництва у народні маси.

Третій період, який ми свідомо опустили у цьому дослідженні по причині його масштабу та потреби окремого дослідницького фокусу в самостійній публікації, характеризувався чіткими державними кроками у напрямку формування мережі початкових навчальних закладів під синодальним керівництвом і за широкої матеріальної підтримки світської влади.

TRANSCARPATHIAN WOMEN IN FAMILY AND SOCIETY DURING THE SOVIET ERA

Наталія Вароді — пт, 28 бер 2025 00:00:00 +0200

In the 1930s, during forced rapid industrialization and later during the war, women in the USSR were forced to perform male-dominated tasks, including driving tractors. Behind the mask of emancipation, these campaigns played a significant role in increasing agricultural production and spreading socialist ideology. Women performed difficult, physically demanding tasks that required technical knowledge, often under harsh weather conditions and sometimes even at night, regardless of their health. With the Red Army’s arrival in Transcarpathia in autumn 1944, the construction of the Soviet system began, showing no mercy for its victims. This marked one of the most difficult periods for the Hungarian community there. This research aims to analyse the status and role of Transcarpathian women during the Soviet era through the interaction between Soviet gender policies and local cultural traditions, to elucidate how they combined professional activities and family responsibilities, and determine the influence of the region’s ethnocultural diversity on female identity formation. The role of Transcarpathian women was influenced by both Soviet policies and the region’s unique cultural characteristics. Transcarpathia was incorporated into the Soviet Union. The Soviet government promoted gender equality, encouraging women to participate in education, work, and politics. However, while women worked outside the home, traditional roles of motherhood and homemaking remained strong. Transcarpathian women were integrated into the workforce, working in agriculture, state-run industries, textiles, healthcare, and education. Many participated in collective farming, a significant part of the Soviet economy. Despite this involvement, women were still expected to manage household chores, children, and family members. The USSR provided benefits like maternity leave and daycare, but the double burden of work and family responsibilities persisted. Family structure in Transcarpathia remained relatively traditional. In addition to hard physical work, women were seen as central to maintaining household traditions. The patriarchal structure remained despite Soviet calls for gender equality. The Soviet Union promoted the family as a social institution, encouraging women to marry young and have children. Girls were often expected to follow traditional paths, including early marriage and motherhood. Nevertheless, education was significant, with many women completing secondary and some higher education. Political participation remained limited for most women, though some opportunities existed within the Communist Party. Women were often excluded from the highest levels of power. The Soviet state provided healthcare and social services, which impacted women's lives significantly. Maternity care, healthcare for children, and educational opportunities were benefits, but women still faced work-life balance challenges. Rural women faced different challenges than urban counterparts. Rural women engaged more in agriculture and domestic tasks, while urban women had better access to educational and professional opportunities. However, societal pressure to adhere to traditional gender roles existed everywhere. The legacy of Soviet policies had a lasting impact. While women gained access to education and employment, traditional expectations as wives and mothers persisted, influenced by both Soviet policies and the region’s rich cultural heritage.

Keywords: Soviet gender policy, women’s equality, female workforce, Women’s Council, Socialist competition.