КУЛЬТОВА АРХІТЕКТУРА МІСТА СТОРОЖИНЕЦЬ У ДАВНИНУ

Анотація

У даній статті мова йде про минуле Сторожинця, який пройшов історичний шлях свого розвитку від первинного поселення до міста. Його вдале географічне розташування на перехресті доріг, які ведуть у різні сторони, відобразилось на його місцезнаходження. Одночасно про це говорить і самоназва населеного пункту «сторожинець», яка означає охорона, сторожовий пункт чого-небудь. Уперше населений пункт згадується у грамоті молдавського господаря Романа ІІ (1447-1448рр.), який подарував це село одному боярину за вірну службу, що було звичним явищем тих часів. Тоді село Сторожинець входило до складу Молдавського князівства.

У 1774р. Буковина і у тому числі поселення Сторожинець увійшли до складу Австрії. Такі  перемінивідбулися у результаті російсько-турецької війни 1768-1774 рр. і австрійсько-турецьких перемовин 1774р. Зміни адміністративно-політичної та державної приналежності регіону мало свої певні наслідки. На теренах цього регіону нарешті припинилися багатовікові військові дії, стабілізувалася військова та політична ситуація, почало налагоджуватися життя людей, будуватися дороги і шляхи сполучення, зводитися будинки і храми, розбудовуватися інфраструктура, працювати місцеві органи влади. До цього краю і поселення у тому числі почали також приїжджати колоністи (поселенці), які приносили щось нове і корисне з собою, розбудовували цей регіон, внесли свою частинку у розвиток населеного пункту, стали мультинаціональною складовою його історичного розвитку. І дійсно, такі кардинальні зрушення у житті поселення Сторожинець наступили у другій половині XIX ст., коли відбулась адміністративна реформа у краї і почали працювати повітові органи влади,  було ліквідовано кріпосне право, зароджувалися ринкові відносини, відкривалися малі і великі підприємства, сюди почали приїжджати поселенці з різних куточків Австро-Угорської імперії (з 1867р.). Поселення  почало швидко розростатися як у кількісному так і в господарському відношенні, що в кінці ХІХ  призвело до зміни назви і значення його адміністративного статусу – від села до містечка. Забудовані земельні ділянки, які були зведені для постійного місця проживання людей, розбудована адміністративна, муніципальна та промислова інфраструктура, чисельність та густота населення, зайнятість мешканців промисловими виробництвами, забудова містечка культовими об’єктами призвела до надання Сторожинцю статусу міста на початку ХХ ст.

Саме культова забудова містечка з другої половини ХІХ – початку ХХ ст. свідчить про його етнічну строкатість, мультинаціональну культурну спадщину та розмаїття етносів, які тут проживали, духовну та церковно-архітектурну  спадщину, яку вони залишили по собі у вигляді храмів. Культові об’єкти споруджені у різних стильових варіантах є відбитком способу життя і мислення суспільства. Храми та церкви є не лише відображенням, а й віддзеркаленням  внутрішнього світу народів, їх віросповідання,  християнських чеснот,  моральних переконань та якостей. У Сторожинці окрім місцевого населення (українців і румунів)  проживали ще й поляки, німці, євреї, які мали свої храми для молитви та поклоніння Богу. Всі вони збереглися до сьогоднішнього дня, у них триває служба Божа, є осередками духовної та культурної спадщини етносів зокрема та міста в цілому.

Ключові слова: архітектура, храм, кірха, грамота, землевласник, нації, колоністи.